Борщів

– місто, районний центр Тернопільської області. Розташоване на південному сході області, на лівому березі річки Нічлава — притоки Дністра. Населення — 11,4 тисяч осіб (2003). Залізнична станція. Автобусне сполучення від 1958. Відомий з 1456 р.

Назва, можливо походить від слова «борщівник» — високої трав'янистої рослини родини зонтичних, молоде листя і стебла якої вживають у їжу (до зелених борщів, салатів, юшок, щів) як приправу.

Наприкінці XV ст. почалися турецькі напади на Поділля, водночас почастішали набіги татар Кримського ханства. Легенда пояснює назву міста з тим, що мешканці містечка нібито втопили татарина в казані з борщем.

Історія

На місці Борщева існувало давньоруське укріплення. З 1199 поселення належало Галицько-Волинському князівству. Після 14 століття належало литовським та польським господарям.

Польський період. Перша писемна згадка — 1456 як власність шляхтичів Дудинських. У 1629 році Борщів одержав магдебурзьке право на самоврядування. Місто отримало свій герб — золотий сніп на тлі поздовжніх кольорових смуг. Тут часто проводилися ярмарки. Наприкінці 16 ст. — на початку 17 ст. містом володіли магнати Єжи і Марцін Дидинські, потім — Константин Злотніцький. Протягом 11 років (1672—1683) володіють містом турки. На початку 17 століття споруджувався замок, згодом перебудований на палац (не зберігся).

Австрійський період. У травні 1774 р. місто відвідав легендарний Олекса Довбуш. Перекази свідчать, що з допомогою прислуги опришки увірвалися до панського палацу. Пан на колінах просив помилування, давав викуп, але Довбуш напослідок йому промовив: «Не за маєтками твоїми я сюди прийшов, а по твою душу, аби ти людей більше не мучив». Місто поперебувало під владою Польщі до її поділу, потім відійшло до Австрії в 1772. 1809—1815 перебував під владою Росії, після чого повернений до володінь Габсбургів, був центром повіту. Від 1882 діє тютюнно-ферментац. фабрикака. Працювали гуральня, броварня, цегельня, папірня. 1886 побудована церква Успіння Пресвятої Богородиці. 1891 заснована читальня «Просвіти», її організатор і перший голова — В. Дроздовський. Потім очолювали М. Дорундяк, А. Лунів, П. Смаль, о. Й. Малицький, В. Чировський, Й. Шалацький. Від серпня 1914 до липня 1917 Борщів окупували російські війська.

Період Української революції. Під час Визвольних змагань тут зупинявся штаб Армії УНР під проводом Симона Петлюри. На початку липня 1919 у Борщів переїхав уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. Від 27 липня до 15 вересня 1920 у Борщеві перебували війська Червоної Армії, був організований більшовицький ревком.

1920-ті-1940-ві. До вересня 1939 Борщів — повітове місто Тернопільського воєводства Польщі. Діяли приватна польська гімназія, польська та єврейська семирічні школи, українська двохрічна школа. 17 вересня 1939 ЧА знову вступила в місто. Від 7 липня 1941 до 6 квітня 1944 Борщів перебував під німецькою окупацією. Звільнений 23 березня 1944 р. військами Першого українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької операції: 1 ТА — 44 гв. тбр (полковник Гусаковський Йосиф Іраклійович) 11 гв. тк (генерал-лейтенант т/в Гетьман Андрій Лаврентійович).

Пам'ятки

Є церква святого Івана Хрестителя (1994), церква святого Петра і Павла (2002), «фігура» Ісуса Христа. Найдавніший борщівський храм на сьогодні — церква Успіння пресвятої Діви Марії, котра знаходиться у центрі міста, у ній — копія чудотворної ікони, а також Борщівської Божої матері у «чорній» вишиванці.

Збереглися залишки городища часів Київської Русі.

У приміській зоні — парк культури та відпочинку.

Замок

На початку 17 століття у Борщеві споруджено замок. Переїжджаючи через місто 10 січня 1672 р. Ульріх Вердум записав у своєму щоденнику: «Оточують його непогані вали з землі і палісади». Потім його перебудували на палац. У 1763 р. на території замку зведено костел. А від замку залишилися ще величезні пивниці і підземні ходи.

Некрополі

Кладовище радянських воїнів, полеглих у ІІ світовій війні, розташоване у парку по вул. Шевченка. Над братською могилою радянських воїнів здіймається фігура «Скорботної матері». За скульптурою на 9-ти мармурових плитах викарбувані прізвища воїнів, похованих у братській могилі та в 78 окремих похованнях. Списки осіб зберігаються в Борщівському райвійськкоматі.

Пам'ятники:

Адаму Міцкевичу (1898), Івану Франку (1983), меморіал Слави (1975, реконструйовано 1985), Тарасу Шевченку (1991), монумент Борцям за волю України (1993), Лесі Українці, Михайлу Грушевському.

Соціальна сфера

3 середні школи,в тому числі школа з гімназійними классами; дитяча музична школа, агротехнічний коледж, ПТУ, ДЮСШ, кінотеатр, Будинок культури, краєзнавчий музей, лікарня.

Промисловість: цукровий завод (1962), завод спиртних напоїв, цегельний завод, сирзавод, фабрика канцелярних виробів «Поділля».

Персоналії

В Борщеві народилися: господарник, громадський діяч Б.Вороблевський; діячі української еміграції в Америці – драматург і поет С.Ковбель, психолог Б.Цимбалистий; мандрівник С.Вісьньовский, графік Я.Гніздовський, вишивальниця Г.Герасимович, актор В.Юрчак, художник Л.Левицький, співак М.Старицький. композитор О.Шимко

Середні школи у місті закінчили: письменник Р.Андріяшик (уродженець Борщева), поет і літературознавець О.Астаф'єв.

Проживають: поетка, громадська діячка Г.Костів-Гуска, митці – С.Маковський, М.Роженко, В.Стецько, Петро Довгошия, заслужений журналіст України, Галина Онишко, заслужений працівник культури України, К.Богуцька – одна з праведників народів світу.

Тут працювали Лесь Курбас, брати Коссаки.

1896-1901 у Борщеві бував Михайло Грушевський, який брав участь у відкритті Народного дому, деякий час тут працював адвокат І.Калиновський, від 1914 року жила співачка Л.Петровичева.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.