Горигляди

Дністер поблизу с.Горигляди автор: Склярик В.

– село Монастириського району Тернопільської області. Розташоване на річці Дністер, на півдні району. Центр сільради.

До 1800 входили хутори Березина, Думка, Одаї, Суходіл (нині населені пункти Івано-Франківської області).

Населення – 1259 осіб (2002).

Історія.

Перша писемна згадка – 1421, згідно зі «Збором документів Малопольських» (1975). Діяло товариство «Просвіта». До 1957 село належало до Тлумацького району Станіславської (нині — Івано-Франківської) області.

Пам'ятки: церква Препоподобного Онуфрія (1820), молитовний будинок «Зал Царства» свідків Єгови.

Пам'ятники: І. Дворському (1965; скульптор А. Мацієвський); насипано символічну могилу Борцям за волю України (1991).

Соціальна сфера: Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, ПАП «Горигляди» та ТзОВ «Гарант».

Персоналії. У Гориглядах народилися: живописець Г.Горбатий, Герой Радянського Союзу І.Дворський, художники-керамісти М.Рйопка, Г. і М. Трушики. Проживає Герой соціалістичної праці П. Дворська.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Легенда

Колись давно то було. Зразу по войні п'ятдесят і четвертого року (1654). Над Дністром оселилися два козаки. Один, що жив на долині, називався Підгірний, а той, що на гopі, мав ім'я Соловій. На горбі високому за Дністром стояла давня козацька могила, вона є ще й зараз. На ній був закопаний високий стовп, верх якого був обвитий клоччям і смолою. Коли вapтoві бачили, що наближаються вороги, то запалювали смолу. І люди вже знали, що їм робити. Вони все нагадували своїм вартовим:

 — Добре сі з гори гляди.

І ото пішла від тих слів "з гори гляди" назва села Горигляди, що лежить у долині Дністра, а в протилежний бік має стpімкі високі кручі

П. МЕДВЕДИК та М. ЧОРНОПИСЬКИЙ записали 1980 р.

у с. Горигляди Монастириського р-ну від М. ЧИНЧИКА, 80 р

Навпроти Гориглядів – село Одаїв. В кручі над Дністром є багато печер. Колись там була глина в тих печерах. Мужчини почали там робити церкву – довбали дерев’яними сокирами ту глину. Вже навіть на престіл було місце. А жодна жінка на могла туди ходити, але була одна цікава. Вона понесла мужчинам їсти. Коли вона наблизилася, з глини зробився камінь, бо жінка була грішна.

Розповідали селяни і про трагічні події, які розігралися в одній з криївок вояків УПА, що була в одній з печер. Взагалі в районі сіл Одаїв, Олеша, Долина було вогнище партизанського руху. Сильні бої між партизанами і частинами НКВС відбувалися у 1945 році. Тут діяло кілька загонів УПА, зокрема сотня “Шрама”. Один із загонів, власне, мав ту боївку в печері. З часом він поступово малів – частина бійців загинула в боях, дехто склав зброю і або здався владам, або виїхав в чужі краї. Кінець-кінцем в криївці залишилося лише кілька поранених бойовиків, які вже не проводили акцій, лише переховувалися. Одного разу один з них, Олекса Дземан (псевдо “Сокіл”) вийшовши в село за продуктами, викрив схрон енкаведистам і привів їх до печери. Зрадник умовляв хлопців скласти зброю і здатися. Партизани не вирішили не здаватися і підірвали себе гранатами. Про ці сумні події хтось із селян склав баладу, яку багато людей в селі знають напам’ять, а в пам’ять героїв селяни поставили на верху гори під дубом великий хрест. Тепер тут стоїть ще і капличка.

Матеріал з Wikimapia