Устечко

Село Устечко

Фото Ondrey82 на Яндекс.Фотках

Село вдивляється у власне відображення в Дністрі, з заздрістю поглядає на високий протилежний берег – там вже Городенківський район Франківщини.

Поселення відоме з 1590 року, коли воно входило до Кам'янецького повіту. В 1600 році належало магнатам Язловецьким, з ХІХ століття – до ключа князів Понінських, власників Червоногруду, на початку ХХ століття – до Любомирських. Через Устечко проходив своєрідний чумацький шлях, котрим возили сіль з Косова на Поділля.

Чому Устечко? Ну звісно, чому: тут в Дністер вливається річка Джурин.

Колись це було містечко, хоча повірити в це зараз важко. Село невелике, з одного боку його караулять придністровські пагорби, яри Джурина та Серету, з іншого обмежує шлагбаум високого мосту через річку. Дивитися тут особливо немає на що – крім краєвидів. І забутого невеликого костелу на пагорбі. Думаю, він виник десь між 1919 та 1939 роками. Використовувався як експозитура червоногрудського костелу.

На горі вище – греко-католицька Богородицька церква (1886).

Ще десь тут поруч знаходяться кілька карстових печер – таємнича Поросячка і вапняковий грот довжиною 8 метрів. В ньому, до речі, було знайдено фрагменти гончарної чорнолощеної кераміки з часів середньовіччя. Можливо, і правда тут колись мешкав якийсь монах-самітник.

Добре, потішимо вас статистичними даними про Устечко.

В 1921р. тут було 376 домів, в 1931-му – 475. Зараз, думаю, набагато менше.

На 1900 рік тут проживало 1847 греко-католиків, 165 римо-католиків, 595 іудеїв. При панському дворі мешкало відповідно 33 українських греко-католика, 25 римо-католиків і 15 іудеїв.

Була школа з польською мовою навчання – за Австрії двокласна, за Польщі – 4-класна.

Власники Устечка мали право на перевіз через Дністер на території всього району. Вздовж переправи через Дністер, біля лісу, вервечкою тягнулися корчми, де чумаки зупинялися попоїсти. Вози в них були довжелезні, запряжені в дві пари волів.

Населення Устечка займалося переважно гончарством: з глини робили горщики та миски, а потім випалювали їх в городах дерев'яними скипками, що надавало виробам гарного чорного кольору. Ще один місцевий промисел – виробництво дерев'яного вугілля для ковалів та прасок (колись в них вкладали от такі розпечені вуглики). Сировина (дрова) були тут дуже дешевими: адже всі береги Дністра були (та подекуди й є) вкриті густими лісами.

Пошта в містечку належала до найстаріших в Галичині. Місцеві старожили згадували, що "Лямпа напроти пропінеції світилася раз на рік, на іменини бургомістра, щоб підхмелені гості, вертаючись додому, не влізли в болото". Гм.

Матеріал з сайту Замки і храми України

Hosted by uCoz