|
Фото Ondrey82
на Яндекс.Фотках |
Село вдивляється у власне відображення в Дністрі, з заздрістю поглядає
на високий протилежний берег – там вже Городенківський район
Франківщини.
Поселення відоме з 1590 року, коли воно входило до Кам'янецького повіту.
В 1600 році належало магнатам Язловецьким, з ХІХ
століття – до ключа князів Понінських, власників
Червоногруду, на початку ХХ століття – до
Любомирських. Через Устечко проходив своєрідний чумацький шлях, котрим
возили сіль з Косова на Поділля.
Чому Устечко? Ну звісно, чому: тут в Дністер вливається річка Джурин.
Колись це було містечко, хоча повірити в це зараз важко. Село невелике,
з одного боку його караулять придністровські пагорби, яри Джурина та
Серету, з іншого обмежує шлагбаум високого мосту через річку. Дивитися
тут особливо немає на що – крім краєвидів. І забутого невеликого костелу
на пагорбі. Думаю, він виник десь між 1919 та 1939 роками.
Використовувався як експозитура червоногрудського костелу.
На горі вище – греко-католицька Богородицька
церква (1886).
Ще десь тут поруч знаходяться кілька карстових печер – таємнича
Поросячка і вапняковий грот довжиною 8 метрів. В ньому, до речі, було
знайдено фрагменти гончарної чорнолощеної кераміки з часів
середньовіччя. Можливо, і правда тут колись
мешкав якийсь монах-самітник.
Добре, потішимо вас статистичними даними про Устечко.
В 1921р. тут було 376 домів, в 1931-му – 475. Зараз, думаю, набагато
менше.
На 1900 рік тут проживало 1847 греко-католиків, 165 римо-католиків, 595
іудеїв. При панському дворі мешкало відповідно 33 українських
греко-католика, 25 римо-католиків і 15 іудеїв.
Була школа з польською мовою навчання – за Австрії двокласна, за Польщі
– 4-класна.
Власники Устечка мали право на перевіз через Дністер на території всього
району. Вздовж переправи через Дністер, біля лісу, вервечкою тягнулися
корчми, де чумаки зупинялися попоїсти. Вози в них були довжелезні,
запряжені в дві пари волів.
Населення Устечка займалося переважно гончарством: з глини робили
горщики та миски, а потім випалювали їх в городах дерев'яними скипками,
що надавало виробам гарного чорного кольору. Ще один місцевий промисел –
виробництво дерев'яного вугілля для ковалів та прасок (колись в них
вкладали от такі розпечені вуглики). Сировина (дрова) були тут дуже
дешевими: адже всі береги Дністра були (та подекуди й є) вкриті густими
лісами.
Пошта в містечку належала до найстаріших в Галичині. Місцеві старожили
згадували, що "Лямпа напроти пропінеції світилася раз на рік, на іменини
бургомістра, щоб підхмелені гості, вертаючись додому, не влізли в
болото". Гм.
Матеріал з сайту Замки і храми України |