Ставка Гітлера Вервольф (нім. Wehrwolf)

– розміщалася за 8 км на північ від м. Вінниця біля смт. Стрижавка. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що навіть для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії

Варіанти розташування в Україні

Відомо, що будування польової ставки на Східному фронті планувалося біля Лубен Полтавської області, але, по-перше, там досить активно діяли партизани, які відразу зацікавилися таємним об'єктом, по-друге, бліцкриг не вдався, війна затягувалася, а Вінниця була більш віддаленим і затишним містом. Крім того, була на шляху майбутньої транс'європейської магістралі Гамбург – Готенланд (Крим).

Будівництво

Будівництво ставки Гітлера «Вервольф» у 8-ми кілометрах на північ від Вінниці велося з грудня 1941 року по червень 1942 в умовах повної секретності. Перша черга була здана в експлуатацію у квітні 1942.

Історичні джерела свідчать, що в будівництві брали участь німецькі фірми-підрядчики, які зводили головні секретні роботи, вільнонаймані громадяни європейських країн – з Німеччини, Польщі, Голландії, а військовополонені Червоної Армії і місцеве населення були задіяні на роботах зі спорудження котлованів, видобутку граніту в кар'єрах поза центральною зоною. На об'єкті працювало понад 10 тисяч радянських військових.

Склад будівель

Поряд із «Вервольфом» розташовувалась ставка командувача Люфтваффе, рейхсмаршала Герінга «Штайнбрух» (нім. Каменеломня). Вона розміщувалась за 30 км на північ від Вінниці біля с. Черепашинці. На виїзді з Житомира будувалася ставка рейхсфюрера СС, міністра внутрішніх справ Гіммлера «Хегевальд» (нім. Заповідний ліс). Вона була призначена також для рейхсміністра Ламмерса та міністра закордонних справ Ріббентропа.

«Вервольф» фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера «Вольфшанце» в Східній Прусії. Зовнішньо ставка мала досить непоказний вигляд. Наземну частину складала 81 будівля. Майже всі будівлі були побудовані з дерева з дерев'яними дахами. З північного боку під лісом – електростанція. Поблизу – дві радіостанції, приміщення персоналу, охорони, водокачка, басейн, телефонний вузол, який забезпечував прямий зв'язок із Берліном, Києвом, Ростовом, Харковом, Дніпропетровськом, Житомиром. Поряд зі ставкою –посадочна смуга для літаків. Підземна частина – 3 залізобетонних бомбосховища, зокрема головний бункер фюрера масивної конструкції: товщина стін 2,5 м, перекриття – 4,5 м. Водопостачання та енергопостачання ставки здійснювалося за допомогою двох 120-метрових артезіанських свердловин і електростанції.

Територія була замаскована, всі будівлі пофарбовані в темно-зелений колір. Над підземними спорудами посаджені дерева, кущі. Навколо – 36 спостережних веж. Уздовж залізниці Калинівка – Вінниця постійно курсував панцерник. У лісі і по дорозі кожні 200 м – таємні спецзастави. І, зрозуміло, особливий режим. Був проведений перепис місцевого населення, видані спецперепустки, введена комендантська година. Безпосередньо ставку охороняла спецчастина дивізії «Велика Німеччина», що мала назву «Батальйон супроводження фюрера».

Кожен iз 13-ти секторiв оточений мiнними полями, 2-метровою огорожею з колючого дроту та лiнiєю високої напруги. Понад 80 житлових i службових примiщень тiльки частково розташувалися на поверхнi (в тому числі – особистий будиночок Гiтлера та мармуровий басейн, де вiн купався разом з Євою Браун). А пiд землею мiстилося аж 7 поверхiв, причому стiни герметичних примiщень були завтовшки 5 м, а перекриття – 8 м, все це оснащене унiкальними дренажними, повiтро-фiльтраційними системами та автономним енергозабезпеченням! Тут були величезнi продуктосховища, воду видобували з артезiанських джерел. Одним словом, «Вервольф» мiг спокiйно витримати наземний ядерний вибух, протягом десятилiть забезпечуючи роботу в автономних умовах не однієї сотнi осiб.

Адольф Гітлер приїжджав у ставку «Вервольф» двічі – з 16 липня по 29 вересня 1942 року і з 19 лютого по 8 березня 1943 року. Крім Гітлера на ставці працювала і вся верхівка третього рейху – заступник фюрера по партії і його особистий секретар Мартин Борман, рейхсфюрер Генріх Гіммлер, рейхсмаршал Герман Герінг та інші. Деякий час тут дислокувався генеральний штаб збройних сил на чолі з фельдмаршалом Кейтелем і генерал-полковником Йодлем, а також був розквартирований і штаб Південного фронту, яким керував фельдмаршал Еріх фон Манштейн.

Спорудити ставку планували ще з листопада 1940 р., про що НКВС, до речі, повiдомляли агенти радянської розвiдки. Втiм, уже в серпнi 1941 р. фюрер наказав прискорити будiвництво ставки «Вервольф». Так, вона була побудована просто в рекорднi термiни – з вересня 1941 р. по квiтень (за iншими вiдомостями  – по червень) 1942 р.

Історія викриття та знищення

Влітку 1942 вінницький підпільний центр під керівництвом Ю. П. Левченка отримав інформацію про те, що з 1941 німецька будівельна фірма «Тодт» веде підземні роботи у лісі коло села Стрижавка: вирили котловани, будують конструкції із залізобетону, потім все засипають піском, прикривають ґрунтом і маскують спеціально пересадженими деревами. Навколо розміщені пости ППО. Крім того, надійшли відомості про висилку німцями значної частини місцевого населення в інші села.

На початку 1942 керівнику київського підпілля Івану Кудрі стало відомо, що продукція Київського кабельного заводу йде у Вінницю. Після збору попередньої інформації він дійшов висновку, що там будується підземний військовий завод.

У липні цього ж року старший інспектор Вінницького управління залізниці К. А. Стеглик, учасник підпілля, довідався про телеграму щодо прибуття до Вінниці ешелоном № 462 Гітлера. Підпільний центр, не маючи зв'язку з командуванням Червоної Армії, вирішив послати підпільників Блера, Прокудіна, Бондаря до білоруських партизанів, які переправили Прокудіна в Москву. 22 серпня його рапорт був вже відомий Комітету оборони. Приблизно в цей же час група берлінських антифашистів «Червона капела» повідомила Кремль, що польова ставка фюрера переноситься з «Вольфшанце» зі Східної Прусії під Вінницю.

Крім того, з газет вже було відомо про деякі побічні факти. Так, газета «Волинь» повідомила про гастролі Берлінської опери у Вінниці, які відвідав рейхсмаршал Герінг. Потім – публікація в «Дойче украініше цайтунг»: на постановці вагнерівського «Тангейзера», знову ж у Вінниці, присутній був Вільгельм Кейтель.

Таким чином, вже у 1942 р. радянське командування знало про існування ставки під Вінницею.

Всього Гітлер відвідав ставку щонайменше 3 рази. Найтриваліший час він тут перебував із 16 липня по 31 жовтня 1942. Пізніше «Вервольф» як ставку використовував командувач групи військ «Південь» фельдмаршал Еріх фон Манштейн. У грудні 1943 було прийнято рішення про знищення об'єкта. В березні 1944, напередодні німецького відступу, ставку висадили у повітря.

Спеціальна оперативна група НКВС СРСР, що прибула у Вінницю відразу після визволення міста, доповідала про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера. На місці ставки знайдено рештки спалених будівель і трьох підірваних залізобетонних бункерів. У якості зарядів німці використовували авіабомби.

Повоєнний час та сучасність

Завісу таємничості навколо ставки було знято в 1959-1960 рр., коли вінничанин Іван Безуглий, колишній співробітник КДБ, опублікував у періодиці матеріали про боротьбу місцевого населення з окупантами. Ставка досі залишається малодослідженим об'єктом. Упродовж 1988-1991 на ставці працювала експедиція кафедри технічної кібернетики Московського геологорозвідного інституту під керівництвом професора Л. З. Бобровнікова. Працівникам експедиції вдалося відновити точні розміри території ставки та її окремих зон. Крім того, було виявлено місцезнаходження центрального в'їзду, котельної, електростанції, водокачки, очисних споруд, плацу та КПП.

Нещодавно, 2002 року побачила світ книга колишнього начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області І.Загороднього «Руїни „Вервольфу“ свідчать». Але багато таємниць залишилося і досі. Навколо ставки і досі точиться чимало пересудів, висловлюються нові гіпотези, пов'язані з нею. Проблема її розкопок та дослідження залишається актуальною і дотепер

Офіційний статус

З ініціативою прокласти туристичний маршрут на ставку Гітлера «Вервольф» виступив голова Вінницької облдержадміністрації Микола Джига. За його словами, музей нагадував би про «жертви та героїзм нашого народу», «продемонстрував би обличчя ворога-фашиста», «якого ворога переміг наш народ». Натомість українські комуністи вимагали заборонити відкриття музею ставки Адольфа Гітлера у Вінницькій області

Вінницька обласна рада 15 липня 2011 вирішила організувати філію Вінницького обласного краєзнавчого музею на місці розташування ставки Гітлера «Вервольф»

Згідно з рішенням, філія музею буде називатися «Історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму». Облрада затвердила штатну чисельність працівників філії музею у кількості 10 співробітників, а також розпорядився фінансувати його за рахунок коштів обласного бюджету. На території комплексу будуть розміщені інформаційні щити історичної тематики, майданчики з військовою технікою часів Великої вітчизняної війни, а також музейний павільйон з легких будівельних конструкцій.

За словами голови Вінницької обласної державної адміністрації Миколи Джиги «незалежно від нашого бажання „Вервольф“ завжди притягував до себе туристів з різних країн світу. Тому ми повинні окультурити цю територію і надати об'єкту правильне ідеологічний зміст – показати якого страшного ворога переміг наш народ, який трагічної ціною це було досягнуто»

.Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вне всякого сомнения, ставка Гитлера уже давно стала самым известным памятником истории в Винницкой области: уже 60 лет рассказы о подземных коридорах и законсервированном личном кабинете фюрера местные жители передают из поколения в поколение. А совсем недавно «Вервольф» выставили на тендер. 

CТРОИТЕЛИ СТАВКИ 

Изначально построить ставку Гитлера планировали в районе города Лубны (Полтавская область). Однако поражение немцев под Моcквой и активность местных партизан заставили строителей подыскать более спокойное место... 
Долгое время считалось, что все коммуникации «Вервольфа» были сделаны советскими военнопленными. Но кроме них там работали немцы, чехи, поляки, норвежцы и огромное количество евреев... 

Рассказывает заместитель директора Винницкого областного государственного архива, известный исследователь Холокоста Фаина Винокурова: «Перед войной большая часть еврейского населения Подолии не хотела эвакуироваться: в общинах прекрасно помнили 1918 год — тогда немецкие воинские части вели себя очень корректно по отношению к евреям, и в местечках это хорошо помнили. К примеру, мой дед, живший в Гнивани, ехать в эвакуацию наотрез отказался...» 

При строительстве ставки фюрера, прежде всего следовало очистить район от «нежелательных элементов»: советского партактива, партизан и евреев. Неудивительно, что вскоре начальник личной охраны высших чинов рейха Раттенхубер приказал создать вокруг ставки зону, «свободную от евреев». 

Очень показательна в этом отношении судьба евреев села Стрижавка, находившегося в нескольких километрах от ставки Гитлера. Их согнали в гетто и «переселили» на околицу... К ноябрю 1941 года к главе службы безопасности рейха в районе ставки поступила докладная, что «труд евреев Стрижавки в сельском хозяйстве малопродуктивен», хотя до войны в местечке функционировал один из наиболее крепких колхозов района. Одновременно в службе безопасности пришли к выводу, что евреи являются «рассадником шпионажа» и держать их в районе резиденции фюрера опасно. В результате в начале января 227 евреев Стрижавки были уничтожены, из-за сильных морозов их смогли похоронить только весной... А совсем недавно стараниями еврейской общины Винницы на месте расстрела установлен памятник. 
Активное строительство «Вервольфа» и его инфраструктуры началось в конце осени 1941 года и в основном оно находилось под контролем строительной организации «Тодт». Помимо всего прочего, ей надлежало построить дороги — в частности, четвертую Берлинскую автостраду. Трассу строили узники еврейских рабочих лагерей. Кстати, знаменитая автодорога Киев — Одесса также построена заключенными еврейских рабочих лагерей и другими военнопленными, работавшими на «Тодт». И хотя существовало четкое указание Раттенхубера «евреев на работы в район ставки не посылать», «Тодту» были нужны специалисты — электрики, строители, десятники, прорабы. И нередко немцы брали евреев. К тому же дармовую рабочую силу гитлеровцы часто «одалживали» в гетто румынской зоны оккупации — там молодым парням и девушкам говорили, что они поработают всего два месяца и вернутся в гетто. Впоследствии все они были уничтожены... 
По мнению авторитетного исследователя истории ставки, краеведа Ярослава Бранько, в ходе строительства немцы задействовали 4086 человек, которые после окончания работ были уничтожены. Не комментируя эти цифры, замечу, что на памятнике погибшим строителям ставки, установленном возле шоссе Винница — Житомир, значится 14 тысяч погибших. Впрочем, не исключено, что их было намного больше... 

Строительство ставки велось достаточно интенсивно. В немецком донесении от 10 апреля 1942 года сообщалось о практически полном завершении большей части работ. «Вервольф» построили в восьми километрах от Винницы. Центральный участок огородили проволочной сеткой высотой 2,5 метра, выше которого было натянуто два ряда колючей проволоки. Непосредственно на территории ставки построено несколько десятков финских домиков и бетонных бункеров — для защиты от авианалетов. На северном участке леса возвели электростанцию, на берегу Южного Буга — водонапорную станцию. А в нескольких сотнях метров от ставки был сооружен небольшой аэродром для самолетов связи. Также построили внушительное количество дотов, пулеметных гнезд и позиций для полевых пушек, а на высоких деревьях были оборудованы наблюдательные посты. Воздушное прикрытие «Вервольфа» обеспечивали батареи зенитных орудий и истребители, базировавшиеся на Калиновском аэродроме. 

«НАТИСК НА ВОСТОК» 

Как свидетельствуют документы, Гитлер впервые прибыл в ставку 16 июля 1942 года, где пробыл до 31 октября. Именно здесь была подписана знаменитая директива №45 — о взятии Черноморского побережья Кавказа, Сталинграда и последующего наступления на Баку. И хотя в этих боях частям вермахта удалось добиться значительных успехов, немцы так и не смогли прорваться за Волгу и закрепиться в горах Кавказа. Недовольный действиями командования, Гитлер 9 сентября 1942 года отправляет в отставку командующего группой армий «А» генерал-фельдмаршала Вильгельма Листа и временно возлагает его обязанности на себя. Как известно, эта авантюра закончилась полным разгромом частей вермахта под Сталинградом... 
Вторично Гитлер посетил ставку 19 февраля 1943 года. На этот раз также не обошлось без судьбоносных решений: 13 марта, в последний день своего пребывания в «Вервольфе», фюрер подписывает оперативный приказ №5 — об окружении и уничтожении частей Красной армии на Курской дуге. Так называемая операция «Цитадель», о которой вскоре узнало советское командование, для вермахта завершилась бесславно... Разведчики поработали на славу, и Сталина известили о готовящейся атаке. 

В последний раз фюрер побывал в ставке 27 августа 1943 года. Его личное присутствие потребовалось для решения судьбы Донбасса: надо было удержать этот стратегически важный район, и командующий группой армий «Юг» генерал-фельдмаршал Манштейн настойчиво требовал у Адольфа Гитлера 12 дивизий. Увы, новых частей он так и не получил... 

В марте 1944 года немцы полностью взорвали все коммуникации ставки: незадолго до этого личный адъютант Гитлера генерал-лейтенант Шмундт выразил опасение, что мебель фюрера вывезут в Москву и организуют публичную выставку... 

СТОЛИЦА ИМПЕРИИ 

В Виннице немцы чувствовали себя вполне комфортно. К примеру, Гитлер очень любил кататься на катере по Южному Бугу, а рейхсмаршал люфтваффе Герман Геринг — посещать винницкий театр. Однажды он приехал на балет и остался недоволен внешним видом балерин: за год оккупации они «непозволительно похудели». После спектакля Геринг спустился в артистическую уборную и велел выписать балеринам дополнительный паек. И они его получали — жиры, масло, изюм, шоколад и мыло. 

Вся промышленность города обеспечивала жизнедеятельность ставки — спиртозавод, консервный завод, мебельная фабрика... Специально для Гитлера в районе ставки было создано огородное хозяйство — несостоявшийся художник Шикельгрубер (он же Адольф Гитлер) слыл вегетарианцем... 

Интересно, что на всех предприятиях города также работало немало мастеров-евреев, каждому из них следовало подготовить пять учеников. Тех, кто справился с этим заданием, расстреливали за ненадобностью, а тех, кто не торопился, – за саботаж... Квалификация спасла лишь одного мастера – Мотыля Чайку, клеевара Винницкой мебельной фабрики. Никто кроме него не мог сварить добротного клея. В результате Чайка выжил и после войны еще долгие годы учил пэтэушников клеить советские табуретки.... 

Благодаря ставке Гитлера Винница стала настоящим «кляйнэ Берлином» — в восьми километрах от «Вервольфа», в районе села Гуливцы, находилась ставка Германа Геринга, а в здании Пироговской больницы — штаб верховного главнокомандования сухопутных и военно-воздушных сил. 

Как ни странно, жителей сел, находившихся в непосредственной близости от «Вервольфа», выселить не успели, а планировалось переселить в район ставки около 14 тысяч «фольксдойче». «Братьям-славянам» были выданы специальные пропуска, а их дома систематически проверялись. Даже за самое несерьезное нарушение режима «соседи» Гитлера могли схлопотать 25 ударов резиновой дубинкой... 

СТАЛИН И «ВЕРВОЛЬФ» 

С конца 1941-го по 25 сентября 1943 года немцы зафиксировали в районе ставки 1360 «происшествий». В этот перечень попали не только факты сопротивления немцам, но и нарушения дисциплины в немецких частях, пьянство и даже пропажа очков у немецкого офицера. Впрочем, на улицах «кляйне Берлина», как часто называли Винницу, украинской полиции и немецким охранным частям приходилось участвовать в уличных перестрелках с подпольщиками... 

Подробные сведения о «Вервольфе» Москва получила сразу из пяти источников, наиболее «свежая» и точная информация была доставлена руководству РККА еще в июле 1942 года. Однако обнародовать местонахождение Гитлера Сталин не торопился, иначе пришлось бы признать, что «бесноватый фюрер» не такой уж трус, как об этом трезвонила советская пропаганда... 

Во время пребывания Гитлера в ставке на него готовилось покушение. Первое сообщение, датированное 22 июля 1942 года, было подписано шефом гестапо Генрихом Мюллером и выглядело достаточно комично: «Стало известно, что большевики и их союзники планируют покушение на фюрера. В этом они видят единственную возможность переломить ход войны в свою пользу, так как, по их мнению, Германия без фюрера придет в упадок. До сих пор покушение не удалось благодаря хорошей организации охраны фюрера и его штаб-квартиры... Покушение должен осуществить немецкий офицер в чине майора, который находится на службе у советской разведки»... 

Через восемь дней Мюллер вновь напоминает Раттенхуберу о злосчастном «большевистском майоре», действия которого могут закончиться гибелью Гитлера и «началом общеукраинского восстания против немцев». 

В конце концов, шеф гестапо оказался прав. В это время в организационном отделе генерального штаба сухопутных войск, который находился в Виннице, служил майор вермахта граф Клаус фон Штауффенберг, считавший Гитлера главным врагом немецкого народа и действительно готовивший убийство фюрера. Впрочем, вскоре он покинул Винницу, а покушение состоялось только 20 июля 1944 года. Увы, тогда Гитлер выжил. 

НЕДОСТОПРИМЕЧАТЕЛЬНАЯ ДОСТОПРИМЕЧАТЕЛЬНОСТЬ 

В послевоенные годы ставка превратилась в одну из главных достопримечательностей Винницы. Писали и рассказывали самые невероятные истории — о гигантских бетонных подземельях с мраморными ступенями, заминированных кабинетах, спрятанной Янтарной комнате... 

В сентябре 1990 года под руководством профессора Московского геологоразведочного института Бобровникова была разработана научно-исследовательская программа «Гермес» — специально для изучения ставки. Небольшой участок леса в районе Стрижавки рассматривался в качестве полигона для испытания сверхсовременной техники, которая позволяла «видеть под землей». Тогда были обнаружены и нанесены на карту все инженерные коммуникации: канализация, водопровод, линии связи, проложенные на глубине 1,5-2 метра. 

Долгое время наибольшим количеством информации о ставке располагал КГБ СССР. К примеру, в архивах этой организации хранились протоколы допроса начальника личной охраны Гитлера Раттенхубера, где содержалось немало ценной информации о «Вервольфе». А в 1991 году кагэбисты даже ездили в ФРГ, где встречались с пилотом люфтваффе Францем Береброкком, который в 1942 году приезжал в «Вервольф» и даже получил из рук Гитлера «Железный крест» за боевые заслуги на Восточном фронте. Показания Раттенхубера он подтвердил... 

Сравнительно недавно Управление службы безопасности Украины по Винницкой области на запрос Кабинета министров Украины подготовило предложения по дальнейшему изучению и использованию ставки. Рекомендовалось построить на ее месте историко-культурный объект с зоной отдыха. «Наследие Гитлера» сулило немалые прибыли от туристского бизнеса. Впрочем, тогда «предложения» положили под сукно. 

СТО ТЫСЯЧ ЗА... КУСКИ БЕТОНА 

Вспомнили о «Вервольфе» всего полгода назад – ставкой заинтересовались руководители российского предприятия «Климовский специализированный патронный завод». Об остатках железобетонных конструкций в районе Стрижавки они узнали случайно: в первую очередь завод хотел получить «добро» областного начальства на реализацию нескольких инвестиционных проектов общей стоимостью 20 млн. долл. 

Россияне съездили в Стрижавку и ужаснулись: грязь, пустые бутылки и обгоревшие пищевые отходы начали скапливаться здесь еще с середины 60-х. Российские оружейники предложили очистить территорию ставки, оборудовать туалеты, паркинг и открыть музей боевой техники времен Второй мировой войны (ее реставрация — одно из главных направлений работы инвестора) и организовать цивилизованный туристский бизнес. Финансовая часть проекта выглядит вполне достойно — около 100 тыс. долл. А жители Стрижавки получили бы 50 рабочих мест... 

Но инициаторы не учли особенностей украинского менталитета. Решив, что ставка Гитлера – это нераскрученный Клондайк, винницкие власти объявили тендер на аренду наследия Третьего рейха... 

Тендер так тендер – климовцы оперативно создали в Виннице дочернюю компанию «Ставка», разработали проект окультуривания «Вервольфа» и стали ждать великого часа. Но на первом заседании тендерной комиссии выяснилось: претендентов на «Вервольф» аж двое – фирма «Ставка» и ООО «Центр военной археологии», базирующийся в Киеве. 

Столь небольшая очередь из миллионеров главу тендерной комиссии Михаила Вдовцова не разочаровала. По его мнению, первое заседание — лишь начало процесса. По его словам, комиссия не собиралась устанавливать срок окончания приема заявок – пущай интересуются! 

Увы, депутаты Винницкого областного совета храбростью не отличались. Испугавшись, что в результате работ в районе ставки на область обрушатся все известные заболевания и несчастья, они даже не выработали условий аренды. Видите ли, Павел Глоба сказал, что около «Верфольфа» радиация повышенная! Специально для депутатов радиационный фон измерили – оказалось, что в центре Винницы он в два раза выше. Увы, это не подействовало: решения тендерной комиссии оружейники ждут уже четыре месяца – судя по всему, в облсовете никак не могут найти «отечественного производителя», готового вложить 100 тыс. долларов в разбросанные по лесу куски бетона и металлической арматуры...

Автор Сергей Вейгман