«Володимир, живучи у законі християнському, вирішив побудувати церкву Пресвятої Богородиці. Та покликав для цього майстрів із Греції, і почав її зводити. А коли скінчив будівництво, прикрасив її іконами...»

"Повість минулих літ".

Охрестивши Русь, святий князь Володимир побудував у Києві перший у Давній Русі кам’яний православний храм — Десятинну церкву Пречистої Богородиці. Сьогодні місце, де ця святиня знаходилася, продовжує бути предметом пошани киян.
Дату закладення храму писемні джерела наводять різну. Що ж до освячення Десятинної церкви, то більшість літописів згадують цю подію під 996 роком.

Увійшовши тоді до храму, святий Володимир сказав: «Господи Боже! Поглянь із Небес, і побач, і відвідай Свій виноградник! І зроби, аби посіяне Твоєю рукою, тобто люди нові, серце яких обернув Ти, змогли пізнати Тебе, Бога Істинного!». Того ж дня князь видав наказ: «Ось, даю церкві цій Пресвятої Богородиці від майна мого та від міст моїх десятину!» Так і отримала церква ім’я Десятинної.

Як виглядав храм у ті часи, відомо лише у загальних рисах. Архітектурне вирішення окремих частин споруди історики уявляють собі по-різному, але вцілому певні, що храм був багатобанний, хрестоподібний по вісях найвищіх склепінь, оточений галереями, мав прикраси із мармуру, фрески, ікони, мозаїки. Зводячи церкву, князь зробив її центром укріпленої території Верхнього Києва, яку розширив у кілька разів. Раніше ділянка, відведена для будівництва храму, лежала зовні смуги укріплень. Біля храму постали нові князівські палаци, боярські садиби. Пізніше у межах фортеці, спорудженої Володимиром, зведуть і кілька церков та монастирів. Разом з Десятинною церквою вони створять довершений архітектурний ансамбль однієї з частин міста.

Земля, на якій Володимир заклав Десятинний храм, мала свою історію. За п’ять років до хрещення русичів тут стояв двір варяга Феодора та сина його Іоанна. Одного разу кияни-язичники вирішили принести у жертву своїм богам хлопчика або дівчинку. Жереб вказав на Іоана. Але Феодор відкрився, що вірує у Христа, та відмовився видати сина. Після того кияни вбили обох варягів прямо у їх домівці. Кров первомучеників Русі освятила місце майбутньої Десятинної церкви.

А коли храм вже стояв, князь Володимир поклав тут частину мощів святого священномученика Клімента, єпископа Римського. До віри цього угодника Божого обернув сам апостол Петро. Прибувши у Крим на заслання, святий Клімент продовжував проповідувати і тут, за що був страчений. Знайшовши мощі його, святі Кирил та Мефодій поклали їх у місті Корсуні. Коли ж Володимир прийняв тут хрещення, то взяв частку мощів у Київ. Поклав князь у Десятинній церкві і мощі своєї бабусі, святої рівноапостольної княгині Ольги, які переніс з місця первісного поховання. Коли ж упокоївся сам Володимир, його теж поховали у Десятинному храмі у мармуровій гробниці.

Разом із Софійським собором, зведеним за Ярослава Мудрого, Володимирового сина, Десятинна церква сприймалася як одна з головних святинь Русі. Воюючи між собою за київський стіл, нащадки синів Ярослава однаково шанували ці храми. Але іноді ворожнеча настільки затьмарювала серця, що князі грабували не лише простих киян, але і монастирі з церквами. Тому Десятинна двічі була пограбована самими русичами.

Та найстрашніше було попереду. Наприкінці 1240 року після тривалого штурму до Києва вдерлося військо монгольського хана Батия. Кияни вперто оборонялися, але сили були нерівні. Останній бій закипів навколо стін Десятинної церкви. Багато людей із майном у відчаї бігли на другий поверх або на самий верх храму. Склепіння, що існували вже 244-й рік і пам’ятали числені пожежі та землетруси, не витримали напруги та обвалилися і поховали усіх, хто зібрався тут.

1988 року на пам’ять загиблих у Десятинній церкві було встановлено цей кам’яний хрест. Стоїть він напроти стіни колишнього вівтаря. Але історія храму мала продовження.

Коли у Києві знову завирувало життя, серед руїн Десятинної церкви було влаштовано невеличкий храм святого Миколи, епископа Мирлікийського. Саме у день його пам’яті, за словами одного з літописів, обвалилася стародавня церква.

Наприкінці XVI століття храм Миколи Десятинного опинився у руках уніатів, але 1635 року його повернув православним святитель Петро Могила, що був тоді митрополитом Київським. Згодом святитель вирішив розібрати цю стару церкву та розпочав будувати нову, на яку відказав у своєму письмовому заповіті значну суму грошей. Спорудивши храм, його освятили на честь Різдва Пречистої Богородиці. Церква складалася з кам’яної вежі, яка утворювала колись південно-західний кут Володимирового храму, та дерев’яного притвору.

1823-1826 років з ініціативи митрополита Київського Євгенія Болховітінова було проведено розкопки фундаментів домонгольської Десятинної церкви. З цієї події розпочалося систематичне вивчення залишків київської старовини. Церкву Різдва Богородиці розібрали та протягом 1828-1842 років спорудили нову Десятинну церкву за проектом архітектора Стасова. Великий кам’яний п’ятибанний храм був квадратним у плані, спирався на чотири стовпи та займав дві третини площі давньоруської церкви. На початку XX століття археологи знов повернулися до вивчення залишків Володимирового храму та дослідили фундаменти східної та північної стін, що не потрапили під нову церкву.

1934 року, у зв’язку з перенесенням до Києва столиці радянської України, нову Десятинну церкву було ліквідовано, після чого на її місці ще раз провели розкопки. Їх результати у поєднанні з матеріалами попередніх досліджень дозволили уявити приблизний вигляд храму X століття.

Чи буде відновлено Десятинну церкву? — часто питають кияни та гості столиці. Але замість відповіді постають нові запитання. Чи достатньо зібрано наукових даних, аби відтворювати святиню у домонгольському вигляді? Вчені кажуть, що ні. Підтвердження тому — числені креслення-реконструкції храму, зроблені різними авторами. Чи буде відновлена церква створювати гармонійний ансамбль із сусідньою Свято-Андріївською, зведеною в стилі бароко у XVIII столітті? Питання не випадкове, адже споруджена Стасовим Десятинна церква сприймалася багатьма як надто важка. І нарешті, чи ми готові вести таке будівництво, яке б не знищіло унікальний культурний шар давньоруських часів, де, може, ще збереглося чимало святинь? Таке будівництво, яке б не скінчилося руйнуванням гори Старокиївської через багато років після нас? Ігнорувати усе зазначене було б помилкою. Отже, нам треба молити Бога, аби Він дав залишкам Десятинної церкви долю, гідну їх давності та великої святості.

Владислав ДЯТЛОВ