За 125 км на північний схід від Києва, на обох берегах річки Остер, лежить місто Ніжин, центр одного з районів Чернігівської області та одного з благочинь Чернігівської єпархії.

 Ще у часи святого князя Володимира на території сучасного Ніжина мешкали русичі. Про це свідчать знайдені тут археологами монети, карбовані на межі 10-11-го століть у Києві та у Великому Новгороді. У середині 12-го століття, під 1147-м роком літопис згадує місто Унєнєж на Чернігівщині, яке, на думку істориків, і є давньоруським Ніжином. У 14 (чотирнадцятому) столітті Ніжин згадується у документах як володіння Великого князівства Литовського, яке приєднало до себе Південну Русь. Коли ж цими землями опанувала Польща, король Сигізмунд 3-й надав Ніжину перший в історії міста герб. На ніжинському гербі був зображений святий Георгій Змієборець.

Після вигнання у 1648 році польської адміністрації розпочалася доба активного будівництва у Ніжині кам’яних православних храмів, яка тривала понад півтора століття. У місті з’являлися не лише численні й різноманітні парафіяльні храми, — тут постали і дві чернецькі обителі: Благовіщенська чоловіча та Введенська жіноча. Протягом вказаного періоду в Ніжині також існувала велика громада переселенців з Греції. Залишивши батьківщину через оттоманське іго, багато греків їхали до Ніжина, бо він був вигідно розташований на торговельному шляху з Києва до Москви. Невдовзі після утворення ніжинської громади греків гетьман Богдан Хмельницький надав їй право створити окремий орган міського самоврядування, незалежний від вже існуючого в Ніжині магістрату. Діяльність ніжинських греків збільшила розмаїття храмової архітектури міста. Вона і донині є славою Ніжина...

Час від другої половини 17-го століття до початку 19-го виявився для Ніжина не лише добою появи кам’яних церков та розквіту грецької колонії. У цей період із містом була пов’язана доля відомих в історії Православної Церкви людей. Тут багато років мешкав Роман Ракушка-Романовський, політичний діяч, а згодом священик, ймовірний упорядник авторитетного «Літопису Самовидця». У Ніжині народилися майбутні святителі Іоанн Максимович, митрополит Тобольський, та Георгій Кониський, архієпископ Могилівський. Обидва були видатними богословами, місіонерами, письменниками та поетами. У родині священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова, зведеної 1752 року, народився славнозвісний мореплавець Юрій Федорович Лисянський. У 1803-1806 роках він разом з Іваном Федоровичем Крузенштерном здійснив першу в історії російського флоту подорож навколо світу. На жаль, у храмі, де служив батько мореплавця і де хлопчиком молився сам Юрій Лисянський, богослужіння поки не звершують, оскільки тут діє архів...

На межі 18-19-го століть багато греків залишають Ніжин та переїжджають у Північне Причорномор’я, відвойоване Російською імперією у Турції, а також до самої Греції, де перемогла національно-визвольна революція.

Новою сторінкою в історії Ніжина стало відкриття тут Гімназії вищих наук. Цей навчальний заклад займав проміжне становище між університетами та губернськими гімназіями, але користувався багатьма пільгами. Протягом 19-го століття Гімназія кілька разів змінювала профіль і статус. Спочатку її перетворили на фізико-математичний ліцей, потім на юридичний, згодом на Історико-філологічний інститут. У 1920 році заклад отримав педагогічний профіль. Нині це Ніжинський державний педагогічний інститут імені Миколи Васильовича Гоголя. Великий письменник навчався тут, коли інститут був ще Гімназією. На згадку про це на фасаді встановлено меморіальну дошку. Ніжинці завжди пишалися перебуванням у їхньому місті Гоголя. І тому саме тут у 1881-му році постав перший у Російській імперії пам’ятник Миколі Васильовичу. Він знаходиться у сквері поблизу головного храму міста — Свято-Микільського собору, де, безумовно, бував письменник...

Оскільки Ніжин згадується як друге місто у титулі правлячого архієрея Чернігівської єпархії, Свято-Микільський собор має статус кафедрального. Раніше на його місці стояв дерев’яний однойменний храм. Про те, коли саме збудовано кам’яний, документи мовчать. Гадають, що це відбулося наприкінці 50-х або 60-х років 17-го століття. На думку вчених, Свято-Микільський собор у Ніжині є одним з перших барокових храмів Лівобережної України. Увінчаний п’ятьма грушовидними банями, красень-собор являє собою у плані хрест із гранчастими гілками, між якими розміщено чотири бічні прибудови. З цих прибудов дві західні відокремлені від собору товстими стінами та поділені на два поверхи. На другому поверсі та в стінах влаштовано розгалужену систему переходів між балконами хорів. На гранях гілок храмового хреста дуже багато вікон, що також підсилює колорит інтер’єру.

На початку 18-го століття настоятелем собору був протоієрей Павло Яворський, брат митрополита Стефана Яворського, намісника патріаршого престолу Росії. Під наглядом отця Павла, на кошти владики Стефана поблизу Свято-Микільського храму було побудовано чоловічий Благовіщенський монастир, що й нині стоїть у Ніжині.

Відібравши собор у віруючих, радянська влада закрила його. Деякий час храм використовувався як сховище солі. Протягом дворічної фашистської окупації Ніжина собор діяв, а потім був знову закритий. У післявоєнну добу реставратори повернули собору грушоподібну форму бань, оскільки ще в 19-му столітті бані було замінено. А от втрачене після революції внутрішнє оздоблення храму доводиться відроджувати вже парафіяльній громаді, якій собор повернули у 1990 році.

Колись найшанованішою святинею собору була ікона Божої Матері, перед якою молилися під час засухи, після чого завжди починався дощ. На жаль, доля образу поки що невідома. Але храм не залишився без святинь і у час свого нинішнього відродження. Так, отець Олексій Покиньборода, батько нинішнього настоятеля собору, протоієрея Миколая Покиньбороди, привіз з Єрусалима частку від Чесного Хреста Господнього, яку тут, у Ніжині, вклали у деревяний хрест. Цю святиню виносять для поклоніння усім присутнім двічі на рік: на свята Хрестовоздвиження та Преполовіння. Другою святинею є ікона святого великомученика і цілителя Пантелеімона з часткою мощей цього угодника Божого. Її надіслав з Німеччини у 1998-му році колишній паламар собору Прохір. Він тут служив у роки фашистської окупації. Коли до Ніжина підійшли радянські війська, Прохір подумав, що його можуть заарештувати через те, що він служив Церкві Христовій на окупованій території, і тому втік за кордон. Після того Прохір багато років був трудником на Афоні. А коли прощався зі Святою Горою, то отримав від братії на подяку ікону святого Пантелеімона з вкладеним у неї зубом мученика. Парафіяни собору прикладаються до святині по недільних днях увечері, коли йде читання акафіста святому Пантелеімону і його ікона виноситься з вівтаря.

Владислав ДЯТЛОВ