На мальовничих схилах Дніпра, за два кілометри на південь від Києво-Печерської Лаври, знаходяться Звіринецькі печери — давньоруська підземна обитель, про існування якої кияни дізналися лише сто років тому.

Згідно з літописами, наприкінці XI століття Київський князь Всеволод збудував у цій місцевості свій заміський палац. Гадають, що саме від полювань, якими займався князь поблизу палацу, місцевість і отримала назву Звіринець.

Минуло вісім століть. Восени 1888 року київська преса повідомляла, що на Звіринці виявлено печерний хід з чернецькими похованнями. Поблизу нововідкритих печер жила тоді Феодосія Матвієнко, якій у видінні з’явились 15 ченців, які стояли на схилі гори над печерами та просили їжі. Але військові, які володіли ділянкою з підземеллям, заборонили проводити тут будь-які розкопки та завалили вхід.

Через деякий час зсуви відкрили ще один вхід до печер. А Матвієнко побачила друге видіння — невідома їй жінка з’явилася та спитала: «Що ж це ти? Обіцяла нагодувати нас, та досі отак і годуєш?» Тоді Матвієнко замовила у найближчому Свято-Троїцькому Іонінському монастирі панахиду по всіх, хто лежить у печерах. Ченці обителі теж пам’ятали про загадкову підземну святиню, а один із них, ігумен Валентин, мріяв колись відродити печери.

У 1911 році на допомогу ігумену прийшов благодійник київських монастирів князь Володимир Жевахов. Він взяв печерну ділянку в оренду та на свій кошт здійснив тут підземні розкопки, до яких залучив професійних вчених. А отець Валентин, оселившись біля печер, почав водити сюди паломників та на їхні пожертви збудував церкву на честь Різдва Пречистої Богородиці з приділом в ім’я святителя Іоасафа Білгородського, який був родичем предків князя Жевахова. Навколо отця Валентина виникла невеличка чернецька громада, яка утворила скит, підлеглий Києво-Печерській Лаврі.

У 1924 році князь Володимир Жевахов прийняв тут постриг в чернецтво з ім’ям Іоасаф. Після цього він жив в Іонінському монастирі. У 1926-му отець Іоасаф переходить у Звіринецький скит, але того ж року його було зведено у сан єпископа. 1937 року священномученика Іоасафа було розстріляно за наказом радянської влади.

Знищіли богоборці і Звіринецький скит. Шістдесят років по тому зусиллями співробітників відділу «Київ підземний» Музею історії міста Києва та насельників Свято-Троїцького Іонінського монастиря Звіринецькі печери знову відкрилися для прочан. На місці колишнього храму на честь Різдва Божої Матері встановлено пам’ятний хрест, а біля входу до підземелля відроджується чернецька обитель-скит.

Зважаючи на чудесні видіння жительки Матвієнко, а також сучасні чудесні знамення у Звіринецьких печерах, встановлене вшанування собору святих Звіринецьких. Імена деяких з них збереглися у вигляді стародавніх графіті над кількома печерними усипальнями, а також у ниші жертовника в невеличкій підземній церкві, де згадуються шість ігуменів Звіринецьких.

Ні сто років тому, ні сьогодні вчені не можуть чітко визначити дати виникнення та запустіння давньоруського Звіринецького монастиря. Однак безсумнівно, що це — стародавня святиня, через яку Бог явив Свою Благодать і яка дозволяє більш глибоко зазирнути в історію печерожительства у вітчизняних монастирях, зокрема в самій Лаврі.

Владислав ДЯТЛОВ