Чорногора

Найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах Закарпатської та Івано-Франківської областей. Простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу. Чорногора – крутосхиле середньогір`я, над яким підносяться вершини головного хребта. Складається переважно з флішу, подекуди є виходи вулканічних порід. Схили глибоко розчленовані, у верхній частині виражений альпійський рельєф з льодовиковими формами (карами, трогами, цирками). Поширені кам`яні осипища. Схили вкриті ялиновими і буковими лісами, на вершинах - полонини. Район туризму.

Джерело інформації: Географічна енциклопедія України

Чорногора в деталях

Вершини : Говерла 2061 м Бребенескул 2032 м Піп-Іван 2022 м Петрос 2020 м Гутин Томнатик 2016 м Ребра 2001 м Мунчел 1998 м Туркул 1933 м Брецкул 1911 м Смотрець 1898 м Шпиці 1883 м Дземброня 1877 м Данцір 1856 м Петросул 1855 м Пожижевська 1822 м Хомул 1788 м Шурин 1772 м) Вашкул 1730 м Шешул 1727 м

Кульмінаційним пасмом Українських Карпат є хребет Чорногори. Головний хребет простягається на 20 км, досягає висоти 2000 м, своїм розташуванням та протяжністю займає домінуюче положення в дузі Карпат від Татр до Роднянських Альп. В головній своїй частині становить він вододіл Тиси і Пруту, а своєю найзахіднішою, ізольованою від загалу глибоким перевалом, Петросом - вододіл Чорної і Білої Тис.

Особливістю хребта Чорногори є асиметрія його північних та південних макросхилів. Коли південні схили спадають усюди однаково стрімко, майже без розгалужень в глибокі долини, північні макросхили відзначаються значною кількістю розгалужень, сходовою формою спадів. Кидається в очі різниця стрімкості схилів окремих вершин відносно осі хребта та власних поперечних осей. Бічні північні стіни перевищують 100 м і спираються на котли. Сходова форма північних скидів відобразилась в автентичних назвах "Плечі". Подекуди такі Плечі є справжніми скальними урвищами, наприклад, над долиною Кізіх Влогів під Бребенескулем.

Завдячуючи умовам льодовикового формування, отримала Чорногора найхарактернішу свою особливість – котли і уступи, перерізані жилами спадаючих з них потоків, мореновими валами і численними озерцями. Еталоном таких польодовикових краєвидів є котел Данциша з двома рядами кінчастих Козлів, що лежать зубатими пилами, які один із перших дослідників порівняв з місячними горами. Котловина ця розташована в самій середині Чорногори.

Хребет починається над Ясинею розгалуженнями Петроса - Шесою, Шесулом, на Петросі досягає висоти 2020 м. Між Петросом і Шесулом - перевал 1591 м, південні схили якого спираються на полонину Рогнеску. Північно-західний відріг Петроса через г.Петросул 1861 та Шесу (на радянських та українських картах - Какаразу 1564) Лопушанським плаєм спускається до Ясині, південно-східний відріг - через Шесул спускається до Богдана і Ростоків. За Петросом настає 6-ти кілометровий розрив хребта зі зниженням до 1550 м на перевалі Германецькому, який є найнижчим місцем Чорногорського хребта від Шесула до Шурина. Південні схили перевалу Германецький спираються на однойменну полонину. Східні схили Петроса є крутішими, ніж західні. Через крутизну східних схилів, які особливо грізно виглядають з Говерли і через відносну окремішність від решти чорногорської спільноти Петрос навіть виглядає вищим за Говерлу.

Говерла, 2061 м - східний сусід Петроса, найвища вершина Чорногори та України. Орографічно Говерла є точкою сходження ліній хребтів: на захід, через перевал Германецький – в сторону Петроса, на північ, через пол.Гропу - на Козмєську і далі, до пер.Яблуницького (головний водоліл) і на південний схід, власне хребет Чорногора. Властиво, з Говерли починається основна частина Чорногори, яка тягнеться з північного заходу на південний схід одностайною, малорозчленованою лінією хребта, що формується вершинами Говерла, 2061, Брескул, 1911,5, Пожижевська, 1822, Данциж 1856, Туркул, 1933, Ребра 2001 (із східним відрогом - Шпицями 1863 і південно-західним відрогом Гутен Томнатеком, 2016), Бребенескул, 2036 (із східним відрогом - Кедроватим і південно-західним відрогом - Ламською 1817), Мунчель 1998 (із східним відрогом - Степанцем 1655), Дзємброня, 1877, Бальзатул, 1851 (із східним відрогом - Смотричем 1898), Піп Іван, 2020,5 (із південно-східним відрогом - Шурином 1773), Васкул 1731, і закінчується (геологічно) на перевалі Шибенський, орографічно - на г.Стог. Ці та інші вершини відділені одна від іншої неглибокими сідлами, висота яких від Говерли до Попа Івана ніде не спадає нижче 1750 м.

Котлами та цирками закінчуються долини майже усіх десяти потоків, які починаються на північних макросхилах Чорногори. З заходу на схід це:

Прутчик Козьмєський, пливе з котла Козьмєського, на північних схилах Говерли;

рутчик Заросляцький, бере початок в котлах на Заросляку, між Говерлою і Брескулем, творить найбільший в Чорногорі водоспад гляціального походження;

Брескулець, пливе з котлів між Брескулом і Пожижевською, в його долині, на верхній межі лісу розположені метеостанція та відділення Інституту ім.Холодного;

Прутець Пожижевський пливе з котлів між Пожижевською і Данцишем;

Данцишик разом з Туркульцем збирають води з віяла поточків з котлини Данциша, також - з-під Туркула, з польодовикового озера Несамовитого, з-під Козлів і з-під Гомулу - останній потік має назву Гомульця. Данцишик є головним джерельним потоком Пруту. За вододільним валом Шпиць, що обрамляють котел Данциша зі сходу, розпочинаються допливи Черемошу;

Потік Ґаджина збирає води з котлів під Шпицями, Ребрами і Широким Полем;

Потік Кізя і допливи в котлах Кізіх Влогів під згадуваним вище урвищем під Бребенескулем - і Ґаджина, і Кізя є допливами Бистреця;

Витоки Дзємброні в єдиній на Чорногорі підложній долині з ряду котлів між Мунчелем, Дзємбронею і Смотричем; на смотрицьких витоках Дзємброні також знаходиться водоспад.

Погорілець стягає води з-поміж Смотрича, Бальзатула, Попа Івана і Шурина;

Віпчинка-Щавник, випливаючи з південно-західних схилів Попа Івана і вливається в потік Шибений, формували найбільше в Українських Карпатах озеро Шибене, яке утворилось на початку ХІХ ст. через зсув схилу гори і надалі це озеро було штучно збільшене греблею для сплаву лісу Черемошем. В наш час, після прориву дамби озеро стекло.

Дно котлів займають посталі на моренних відкладах високогірні торфовища з окремими видами арктичної рослинності. Як показали дослідження, на місці торфовищ росли прадавні буки, дуби, граби, липи та в"язи.

Гора Піп-Іван (Чорна Гора) Фото з сайту "Українські карпати"

Південний макросхил хребта від Говерли до г.Туркул спирається на Брескульську полонину, від Туркула до Ребер - на полонину Туркульську, яка в своїй південній частині впирається в відріг Гутен Томнатека і має яскраво виражений постгляціальний рельєф.

На південному макросхилі, в котлі, утвореному відрогом Гутен Томнатека і головним хребтом знаходиться озеро Бребенескул (що живить однойменний потік) - найвисокогірніше озеро України (рівень плеса - 1801 м). Хребет Гутен Томнатека та підняття полонини Ламської обмежують відповідно з півночі і півдня полонину Бребенеську.

За Ламською і аж до північних та західних скидів Попа Івана південний макросхил головного хребта Чорногори формується полониною Бальзатул.

Південні скиди Шурина спираються на полонини Шуринську та Веснарку.

Поряд з головним хребтом Чорногора має ряд відгалужень та паралельних хребтів. Наявність відгалужень характерна для північного макросхилу Чорногори, з південного значне відгалуження є одне: на південь від пол.Германецької йде відріг Менчіла 1589, який спускається аж до Лугів і є вододілом потоків Богдан і Говерла. З північного боку це, насамперед - хребет Костричі, який простягся на сході, паралельно головному хребту і сполучається з ним відрогом Шпиці - В.Маришевська - Мариш; хребет Степанця, що відходить від Мучнеля, - є вододілом притоків Ч.Черемошу - потоків Бистрець та Дзємброня; хребет Смотрич - Стайки - Скорушний, що відходить від Бальзатула і є вододілом потоків Дзємброня та Шибений. Хребет Костричі є панорамним місцем, з якого видно головний хребет Чорногори від Петроса по Смотрич.

Геологічно Чорногора збудована в цілому з олігоценового магурського пісковика. Саме з нього й сформовані Кам"яні Театри на Шпицях і Козлах.

Незважаючи на значні антропогенні зміни (вирубування лісів, спасання полонин) в структурі рослинного покрову Чорногори, дослідники (М.Голубець, К.Малиновський) виділяють в Українських Карпатах і на Чорногорі зокрема п"ять поясів рослинності: передгірських дубових лісів (виражений лише в Закарпатті), букових лісів, соснових лісів, субальпійський та альпійський. Чорногорі, в основному, притаманні три останні.

Зазвичай чорногорський ліс - хвойний, досягає висоти 1400 м, після чого починається пояс полонин.

Максимальне підняття хвойного лісу - на Шурині - 1670 м та Гомулі - 1625 м.

Тільки де-не-де перехід між поясом соснових лісів та субльпійським поясом, що характеризується наявністю кущів, на Чорногорі становить косодеревина, значно менша, ніж в Ґорґанах. Найбільше косодеревини є в котлі Данциша під Козлами, в Кізіх Влогах і на Шурині, менше - на Шешулі та південно-західних схилах Петроса, значно менше - в інших частинах Чорногори. Альпійський пояс - це пояс гірських полонин.

Хоча вічного снігу на Чорногорі немає, в окремі роки спостерігаються сніжники й влітку.

Декілька чорногорських фактів

До 1939 року полонини були власністю окремих господарів. Так, наприклад, полонина Козьмєська становила власність гуцула з Ворохти Кульбяка, на ній й досі знаходяться кошари і літнівка бувшого власника полонини.

Заросляк. Цією назвою гуцули окреслюють місцевість, що розташована між схилом Брескула на сході і вододілом між Прутчиком Заросляцьким та Прутчиком Козьмєським на заході. То є простір, зайнятий післяльодовиковим котлом між Брескулем і Говерлою. Вододілом між Прутчиками Заросляцьким та Козьмєським проходить підйом на вершину Говерли. В котлі знаходяться моренові рештки льодовикового озерця.

Завоєля. Місцевість, де зараз знаходиться в"їзд в Карпатський національний природний парк.

Арджелюжа. Місцевість на розгалуженні доріг з Ворохти на Верховину і Завоєлю.

На місці теперішньої турбази "Заросляк" з 1880 року існував притулок Польського Товариства татранського ім.Генріка Гоффбауера - пропагандиста туризму, керівника Чорногорського відділку Товариства в Коломиї до двадцятих років ХХ ст. Турбаза "Заросляк" розташована на висоті близько 1250 м на південних схилах Козьмєськи, з вікон - вид на Говерлу, Плечі заросляцькі та Брескульські та частину полонини Пожижевської.

Залишки туриського притулку AZS збереглись зі сторони потоку Погорілець, нижче сідловини Смотрицького перевалу: найнижчого місця між відрогом Смотрича - Вухатим Каменем і Бальзатулем.

Водопад на Пруті має загальну висоту 80 м.

Назва, а, властиво - звучання "Говерла" (так, як її вимовляємо сьогодні) ввійшла через помилку на австрійській військовій карті, до описової літератури впроваджена Л.Вайґлем та священником С.Вітвіцьким, місцева автентична назва, зараз цілковито забута - Говирла.

Краєвид з Говерли, зважаючи на її домінуюче положення та висоту, перевищує за своєю протяжністю всі краєвиди в Українських Карпатах. При добрій видимості з вершини Говерли в північному напрямку можна побачити долину з містами Івано-Франківськ, Коломия та Снятин, на півдні - румунський Сігетул Мармацієй. На північному заході своїми урвищами і відокремленістю погляд приковує Петрос із Петросулом. Інші вершини чорногорського хребта виглядають як ланцюг заступаючих один одного верхів, який тягнеться у південно-східному напрямку. На півдня на північного заходу оглядаються долина Білої Тиси, обмежена ланцюгом Мармароських Альп. Азимути з Говерли на дальні вершини: Феркеу - 190, мармароський Піп Іван - 210, Близниця - 292, Братківська і пасмо Чорних полонин - 313, Лопушна-Сивуля - 325, Добошанка - 338, Лисина Космацька - 45, Чивчин - 150, Інеул - 154, Петрос Роднянський - 167.

Метеостанція та будівлі відділення інституту ботаніки НАН України знаходяться на західних схилах нижньої частини полонини Пожижевської, біля верхньої межі лісу, на висоті 1550 м. Сама будівля закладена в 1901 році як дослідницьке гостодарство Крайовей стації ботанічно-рольнічей у Львові. Ініціатором будівництва і його реалізатором був доктор Ігнацій Шишилович, ботанік-агроном. В роки першої світової війни будівля та дослідні ділянки були знищені, але відновлені в 1921 році.

Першим, визнаним і захищеним державою зразком високогірної рослинності став Данциш. Уся діяльність на його північних та східних схилах була заборонена в 1911 році.

На південних схилах вершини Туркула ще у тридцятих роках ХХ ст. польські біологи описували місця гніздівель орлів.

Панорама з Туркула характеризується прекрасним видом на котел Данциша з озером Несамовитим, який прорізаний валими Малих і Великих Козлів і обмежений грядою Шпиць, на південних схилах Чорногори - гляціальна долина потоку Бутинця, яка своїми формами подібна до котлів Данциша, кількадесятметровим урвищем на її південному краї. В цій котловині знаходяться декілька озерець льодовикового походження. На північному заході грізно виглядають Петрос і Говерла, до якої веде ланцюг верхів Данциш (дві вершини), Пожижевської і Брескула. До Говерли марковані стежки як через вказані вершини, так і західні траверси Данциша та Пожежевської. Траверсу Брескула немає. На східних схилах Брескула також знаходяться декілька малих озерець і боліт, живлення яких, переважно - опадами.

При переході на Говерлу Туркул можна траверсувати зі східного боку і вийти, минаючи вершину, до озера Несамовитого. На відстані близько 1 км від Несамовитого, при гірському плаї, який сполучає котел Туркула з гірськими котлами Данциша і Пожижевської, під першим, ближчим до Туркула, верхом Данциша знаходиться ще одне, менше озерце льодовикового походження, яке називається "На Данциші".

Найвідомішим чорногорським озером, з яким пов"язано чимало легенд, є Несамовите. Так, крім загальновідомого повір"я про те, що камінь, кинутий в озеро, викликає бурю, говорять, що озеро це було місцем, де зводили рахунки з життям десятки самогубців, які, тим самим, заключали договір з чортом і навіть ламали взимку на озері кригу. Ще говорять, що з дерева, вимоченого в водах Несамовитого робили найдзвінкіші трембіти.

Ще одним відомим чорногорським озером є Марічейка - озеро на східних схилах Шурина.

Ще ряд озерець блюдець льодовикового походження знаходяться в ур.Ґаджина (біля уступу верхнього котла), на південних схилах пол.Ламської, на пол.Бальзатул та на південно-західних схилах г.Піп Іван.

Полонинську частину хребта від Бребенескула до Ребер називають Широким полем.

Сідловину між Попом Іваном і Бальзатулом називають Поганим місцем, через часті вітри і бурі.

В урочищі Ґаджина знаходяться Довбушева криниця та крісло Довбуша - скала, під якою, за легендою, опришки й поховали свого ватажка. Як свідчить легенда, Довбуш з п’яти років самостійно водив на полонину овець і ще в дитинстві йому вдалось під час бурі підстрелити в Ґаджині чорта, який покривлявся Боогові. За це ангел й наділив Довбуша надлюдською силою.

Обсерваторію на Попі Івані називають "Білий Слон".

Пра-Чорногора він Попа Івана тягнулася через Шурин і хребет Руський Діл. З часом води потоку Шибеного "перепиляли " хребет і посунули вододіл Тиси і Прута на десяток кілометрів західніше, зформувавши теперішній.

Дорога долиною Чорного Черемоша має своє продовження по хребту Руський Діл, давнім гуцульським шляхом. Дорога по Руському Долі є частиною Дороги Маккенсена - стратегічного шляху часів Першої світової війни. Існував проект перетворення цієї дороги на автомобільну трасу між Україною та Румунією з будівництвом автомобільного переходу на полонині Роги. Якби цей проект було реалізовано, це був би найвище в Україні розташований пункт переходу кордону.

За переказами г.Стог була місцем, де щовесни Довбуш набирав рекрутів до своїх загонів.

Полонини Брескульська та Туркульська є територіями Державного Карпатського заповідника.

Література:

1.Г.Гасьоровські.Пшеводнік по Бескідах Всходніх,том ІІ "Пасмо Чарногорскіє",Львів-Варшава,1935;репрінт Антикваріат Гурскі"Філяр",Кєльце, 2000.

2.Украинские Карпаты. Природа. К.,Наукова думка, 1988.

Матеріал з сайту "Українські карпати"